Відлуння афганських гір.

 Ведуча: Далекий грудень 1979року…. Далека та чужа країна Афганістан….. Безглузда війна… Скільки смертей, скільки горя за 10 років. Проте ця безглуздість не применшує героїзму наших воїнів там, в афганському пеклі. Ніхто та ніщо не має бути забутим, аби не забути – треба пам’ятати, а щоб пам’ятати – треба знати.

( Звучить пісня про Афганістан)

Вихователь:  Сьогодні ми зібралися, щоб вшанувати пам'ять тих, хто поліг у афганських ущелинах, та поклонитися тим, хто прийшов із війни живим, хоча і з пораненою душею. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями – вони свято вірили, що виконують інтернаціональний обов’язок.

Учень:

    Очі туманить ядуча сльоза.

Очі туманить ядуча сльоза, 

Руки скувала утома,

Палить їй душу афганська гроза –

Син не вернувся додому.

В неї він був ясночолий, як світ,

Сонячно так усміхався,

Ще й 20 не було йому літ…

Юним на вік і зостався.

Ясеночки! Синочки! Сини!

Колосочки вкраїнського поля,

Скільки вас не вернулось з війни?

Скільки гибіє ще у неволі?

Ведуча: Ця війна триває і сьогодні, але вже без участі наших солдат. А тоді ж, ідучи у те пекло чужої країни з іншою вірою, вони вірили, що несуть визволення народу Афганістану, тим , хто поневолений. Вони вірили, що йдуть не вбивати, а захищати.  Офіційно це не називали війною, а всього лише воєнною кампанією. Але ця кампанія тривала майже 10 років і вимагала великих жертв.

( пісня про Афганістан)

Вихователь: Тисячі наших хлопців загинули в боях і померли від ран, контузій, травм і хвороб, пропали безвісти.  Сивіли від горя батьки і матері, ховаючи своїх дітей, сиротіли діти, вдовами ставали жінки в мирний час.  У скількох сімей у траурному обрамлені зберігаються фотографії синів!  Одну нагороду заробили вони за проявлену мужність і героїзм – право бути похованим на рідній землі.

Ховали інтернаціоналіста.

Ховали інтернаціоналіста, 

Блищала глухо цинкова труна,

Нестерпно пахло тополиним листом

І плач дівочий танув, як струна.

Руда земля розверзлась чорнорото. 

Чикає хижо мовчки на своє,

А мати на колінах у болоті обмацує труну;

« Чи ж там він є?!!»

Стоять, відводять очі вбік солдати

І шепотить сержанти ледве чуть:

« Не велено… Не можна відкривати…

Не велено…»

Уже струмки течуть,

Уже весна така глибока, рання.

Учора вже летіли журавлі.

Таке врочисте вийшло поховання:

Школярики стоять, учителі.

А голосок дівочий квилить, квилить,

Соромиться кричати на весь світ…

Кого клясти, кого назвати винним?

І що той світ? Хіба він дасть отвіт?

На хрест сусідній похилився тато,

Похнюпилися братики малі –

В селі ховали воїна – солдата,

У мирному вкраїнському селі.

Ведуча: Летіли в Україну « чорні тюльпани» з цинковими гробами. Україна втратила близько 4000 молодих хлопців, 6000 стали інвалідами, ще 72 чоловіка залишились в полоні або пропали безвісти.

Вихователь: На знак вшанування світлої пам’яті тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя, схилимо голови і вшануємо їх хвилиною мовчання.   ( Хронометр відбиває хвилину)  ( Учень читає вірш « Поставте скибку хліба на стакан»)

 Поставте скибку хліба на стакан

І голову схиліть  в скорботі вічній

Затих, кого убив Афганістан,

Чиї він душі ранив і скалічив.

Вихователь: Падали хлопці на чужій землі, а в них на м’яких долонях лінії життя довгі і прекрасні… Разом із ними пішло в небуття чиєсь щастя. Разом із ним загинули їхні ненароджені діти. Але вони житимуть у пам’яті бойових друзів, продовжують усміхатись зі сторінок солдатських альбомів. Вони вічно житимуть  у зболених, згорьованих, люблячих, палких материнських серцях.

( пісня « Тихонько трону я свою струну»)

Ведуча: Їм випало жити – так кажуть про тих, хто повернувся до рідного дому, порядкує рідну землю, віддаючи їй свої сили та вміння. Вони пройшли пекло війн Афганістану, вони не поповнили списки загиблих, вони і є тією пам’яттю , що пише історію.

Вихователь:  У жодному календарі день 15 лютого нічим не позначений. Але він особливий. Цього дня закінчилась нарешті війна. Щороку ветерани афганської війни відзначають останній день виведення радянських військ з Афганістану.

Ведуча: 29 вересня 2005 року на екранах українських кінотеатрів  вийшов фільм « 9 рота».

Першими його подивились ветерани Афганістану в кінотеатрі імені Олександра Довженка. Фільм розповідає саме про останні дні перебування радянських воїнів на території Афганістану,  кілька днів вирішують долю багатьох солдатів. В основі фільму – реальні події. 9 рота 345 – го окремого гвардійського парашутно – десантного полку була легендарною. Вона виконувала операцію « Магістраль». Лише четверо залишилися живими.

Вихователь: покоління воїнів – афганців пройшло кривавими дорогами афганської війни, залишаючи на них життя і біль втрат. Ми це пам’ятаємо. І на підтвердження цього стоять сотні пам’ятників та пам’ятних знаків по всій Україні.

 Година спілкування :

« Вічні цінності людини».

  Мета:  Формувати і розвивати в підростаючого покоління моральні чесноти, шляхетність, почуття милосердя, здатність до альтруїзму, гармонійне поєднання особистих, індивідуальних і загальнонаціольних державних потреб та інтересів, відчувати себе  невід ємною складовою  часткою цілого і вічного – української нації і держави.

Обладнання: технічні засоби ( мультимедійна дошка, проектор), відеоматеріали, макет дерева, вислови відомих людей.

І. Організаційний момент.     

- створення умов для роботи вихованців на самопідготовці;

 - перевірка наявності вихованців;

 - перевірка навчального приладдя.

ІІ . Година спілкування : « Вічні цінності людини».                                                                                                        

І в житті, як на полі мінному.

Я просила і в цьому сторіччі,

Хоч би той магазинний мінімум

Люди, будьте взаємно ввічливі! –

І як би на те моя воля,

Написала б я скрізь курсивами

Так багато на світі горя

Люди, будьте взаємно красивими.

         Ліна Костенко.

Вихователь:  Дорогі діти! На сьогоднішній годині спілкування я хочу звернутися до вашої душі. Душа – це сховище таємниць і почуттів, спогадів та всього доброго і злого, це внутрішній світ людини. Тіло старіє, його шматують у битвах, воно хворіє і нарешті, вмирає. А в цей час душа живе своїм окремим життям. ЇЇ хвороби – це віруси ненависті, жорстокості та заздрості. Душа може померти, коли тіло ще молоде, а може й навпаки, вічно жити і вічно бути юною, незважаючи на вік людини. І сьогодні ми поговоримо про духовні цінності людини.

Найважчий і найпочесніший обов’язок на землі бути людиною.

Кажуть життя прожити – не поле перейти.

Вихователь: Звернімось до дерева мудрості і знайдімо вислів, який нам говорить про те для чого людина живе на Землі?  Розгорнімо пелюстки ромашки. Що в них?   ( учні зачитують абсолютні вічні цінності людини)  .           Вихователь:  Рости, відкривати себе, учитися любити, пізнавати людей – це складна робота. А тому основне ваше завдання, поряд із тим, що ви повинні здобувати знання, ви повинні вчитися жити у цьому великому світі за законами добра, вміти розрізняти добро і зло.

Чи задумувались ви над тим, хто дає вам радощі щасливого дитинства? Кому зобов’язані тим, що живете, радієте, користуєтесь благами буття.

( Відповіді учнів).

Учень:

«Роби добро, мені казала мати, -

І чисту совість не віддай за шмати!»

Благословенний мамин заповіт

Ніхто в мені не зможе поламати.

Вихователь:

А що ж таке добро?

Яка вона, добра людина?

Чи легко бути добрим?

(відповіді учнів)

Учень:

Навчаймося добра, як вчаться мови діти, 

Щоб потім все життя його творить святе.

Плекаймо крізь роки троянди ніжні й жито

Тримаймо у серцях, як сонце золоте.

Звернемось до дерева мудрості до слів Святого Апостола Павла

Вихователь: А давайте з вами проведемо гру.  ( плакат №1). Виберіть правильну цифру з правої колонки. Які риси – аморальні. Кому вони належать?                                                                                                                Є речі, які можна купити, 

Є речі, що не мають ціни, 

Є речі, що можна згубити,

 Є й такі, що їх слід берегти.

Учень:

Рідну матір за гроші не купиш,

Батьківщину теж син не продасть,

Не біда, як багатство ти згубиш,

Тільки совість свою не розтрать.

Вихователь: Як ви думаєте, кому краще живеться: людині яка має совість, чи людині, яка її не має?

Чи погоджуєтесь з думкою В. Сухомлинського, що « благородні почуття – вірний страж совісті».

( Вислови учнів)

Вихователь:

Бережи свою совість, людино!

Бережи її в чистоті,

Бо роки пробігають невпинно,

А що буде на страшнім суді.

( Уривок з легенди « Гнатова сопілка»)

Учень:

Мамо, я люблю ліс, поле, затишні луги. Мамо, мені уявляється, що кожна травинка, кожне деревце, кожен кущик теж живі, як і ми, люди. Тільки живуть вони своїм загадковим життям. Хіба ви мамо, не відчуваєте на собі і не помічаєте тієї краси, яку нам білий світ подарував?

Вихователь: Людино! Слухай душу природи. Як душу людини. Людино!  Зупинись!  Не роби боляче ні тварині, ні деревині, ні стеблині. Ти ж владар її, а вони такі безпомічні, і хіба тільки владар! Захисник!  Будь не володарем, а господарем. Не губи краси! Бо краса – це сила, без якої не може бути справжнього життя. Бережи красу своєї душі, бо ти ж на землі людина!

Наш народ склав багато прислів’їв про духовні цінності людини. ( Гра « Доповни прислів’я». « Правда холодна, а брехня тепла. Правда і в морі не тоне. За добро добром платять . Добре ім’я краще всякого багатства.  Шабля ранить голову, а слово душу.  Людина без друзів мов дерево без коріння».

Милосердя. Яким важливим і необхідним воно є у нашому житті. Чи завжди проявляємо людяність, доброзичливість, допомогу до тих, хто цього потребує?

Послухайте розповідь із життя.

Якось старенька мати приїхала до свого сина, який жив у місті, привезла різних гостинців із села. Син поросив матір прогулятися містом. Гуляючи, старенька часто зупинялась, щоб перепочити. Вони сіли в сквері на лавку. Син відійшов і сказав, що скоро повернеться. Довго виглядала мати свого наймилішого сина, але він не повернувся. Коли люди питали, як вона сюди потрапила, старенька відповіла, що заблукала. Адже її син учений, він не міг залишити її, запевняла мати. Вона не могла й подумати, що він її залишив назавжди.

Чи є серце в такої людини? Якщо є, то яке воно?

Чи достатньо одного розуму для морально вихованої людини?

Учень:

Лікуймо наші зболені серця,

Лікуймо наші душі зачерствілі,

Несімо правди непогасний стяг –

І кривда в нашу долю не поцілить.

( звучить мелодія із кінофільму « Довга дорога в дюнах»).

Вихователь: Діти, і  ще ми поговоримо про одну життєву цінність, яка хвилює людей у будь – якому віці, звичайно, це кохання.

Сухомлинський писав: « Дівчино, для того щоб бути любимою, треба бути розумною, духовно багатою». (Інсценізація)

Юнак. Усе на світі від любові.

Дівчина. І перші зорі вечорові.

Юнак. І доброта, і щирість гожа.

Дівчина. І милосердя, й милість Божа.

Юнак. Якщо любов у серці є,

Дівчина. Якщо вона любов дарує,

Юнак. Шанс для всіх дає –

Дівчина. Хай кожен з нас любов шанує.

Юнак. Любов врятує світ, розтопить лід, зігріє серця.

Учениця: Любов, кохання. Вірність. Доброта. Ці слова нерозривні, єдине ціле, вічне, таке пречисто світле,таке необхідне кожному з нас.

Вихователь: Я тримаю в руках клубок ниток. Нехай ця ниточка, як ниточка Аріадни, об’єднає нас любов’ю наших сердець. А кожен, до кого потрапить клубок, має сказати своє слово з приводу нашої сьогоднішньої розмови, яка б розпочалася словами: « Я думаю…» , « Я хочу..», « Мені здається…»               . ( Вислови дітей)

 Вихователь:   І ось клубочок знову потрапив до мене, тому я теж маю дещо сказати:

Добро і людяність плекайте і душах.

Аби між вами не було байдужих,

Щоб ви спішили радість принести,

Даруйте людям ласку і тепло.

 Вихователь: Для нас уже стало звичним, що після ночі надходить день. Він новий, свіжий, новонароджений. І не забруднити б його прикрими вчинками, а прикрасити чимось добрим, корисним не лише для себе, а й для всіх. І швидше це робіть, адже людина живе всього 34 роки повним трудовим життям А це так мало.

( Музика Гріга і учні читають молитву)

Я не прошу краси , ані щастя –

Дай мені сили, Боже,

Щоб не зламатись в бурі нещастя,

Дай мені сили ,Боже .

 Щоб не лякатись гіркої правди,

Дай незалежності, Боже,

І не стидатись слів своїх завжди,

Дай мені віри, Боже.

Щоб ніколи не стать на коліна

Дай мені гідності , Боже,

І не зрадить у чорну годину

Дай мені честі, Боже.

Щоб не мати на серці злого,

Прошу любові, Боже,

Не зробити нічого лихого –

Дай доброти мені, Боже

Благословенні будьте, небеса,

І ясне сонце, будь благословенне.

Нехай панує на Землі краса

І не шукає полум’я шалене.

Нехай панує на Землі добро,

Співає мати пісню колискову,

Хай не конає батечко Дніпро

І вільно лине в далеч світанкову.

 Вихователь:  Лорд Честерфільд у своєму листі до сина писав: « Освіту здобувають, читаючи книги.  Набагато важливішу освіту – науку життя – здобувають, читаючи людину». Ви лише на початку дорослої довгої дороги життя. Хай сьогоднішня наша розмова допоможе вам у житті.

ІІІ. Підсумок години спілкування.

Зараз ми коротенько з вами згадаємо  те, що ви сьогодні дізналися нового.

 Мета самопідготовки:  закріпити знання вихованців отриманих на уроках, розвивати інтерес до навчання, раціонально використовувати час на самопідготовці,розвивати логічне мислення, удосконалювати техніку читання, вчити вихованців працювати в групах , виховувати почуття колективізму, самостійності, бережливе ставлення до шкільного майна.                                       Наша головна справа в школі – це навчання та дотримання правил гідної поведінки.

ІV. Підсумок І половини дня.

Староста групи звітує за отримані оцінки  та поведінку під час уроків. Уточнення завдання на самопідготовку.

Девіз нашої самопідготовки сьогодні такий : « Знання потрібні в житті всім».                                                                                                                                      V. Виконання домашнього  завдання  .                                                             1. Географія 

2. Алгебра

3. Укр. література

4 Історія (Вс.)

5. Світова література

Я раджу вам розпочати виконання завдань з географії  « Метод гронування»         ( робота в парах).

Фізкультхвилинка.  « Доторкнись до зірок».

Закрийте очі.  Уявіть собі величезне зоряне небо.

Простягніть руки до неба. Виберіть собі найкращу зірку. Покладіть перед собою.

Відкрийте очі. Посміхніться один одному. Все буде добре! 

Працюємо далі.

VI. Підсумок самопідготовки.

Закріплюємо вивчений матеріал; називаємо прізвища вихованців, які добре працювали. Відмічаються вихованці яким треба працювати активніше.